Обстановка на лінії фронту і процеси мобілізації в Росії

Навіть загальна мобілізація не гарантує Росії радикальної зміни ходу війни

Іван Січень

Контрнаступ українських військ, попри свою відносну неспішність, все ж дає певні результати. Так, вдалося потіснити чи стримати ворога на деяких ділянках лінії фронту. Своєю чергою Росія фактично утратила потенціал, накопичений з осені минулого року в ході часткової мобілізації, і вже не має серйозних резервів. З огляду на це у Російській Федерації триває у різному вигляді як відкрита (часткова), так і прихована мобілізація. Поки що її масштаби обмежені, однак у випадку критичних провалів Росії на фронті вона, з високою ймовірністю, набуватиме загального характеру. Приводом для цього може бути прорив лінії оборони російських військ на півдні України та ліквідація сухопутного коридору з РФ до Криму. Але цілком очевидно, що процес загальної мобілізації в Росії неминуче зіштовхнеться з великими проблемами, і ще більшими за ті, які були у 2022 році. По суті, даний факт визнається і очільниками РФ, які намагаються якось його запобігти. Окремі запобіжні заходи дають певні результати, але докорінно не змінять ситуацію. А тому Москва не буде спроможною зупинити наше просування.

Як відомо, з початку контрнаступу в червні 2023 року українським військам вдалося просунутись на півночі та півдні від м. Бахмут, де були опановані деякі висоти, а також звільнені важливі у тактичному відношенні села Кліщіївка та Андріївка. Саме місто ще навіть не наполовину оточене, але це станеться незабаром. Принаймні, його західну частину прицільно прострілює українська артилерія. Під її вогневим ураженням частково знаходяться і основні транспортні комунікації, що ворог використовує для матеріально-технічного забезпечення своїх військ у Бахмуті.

Подолане також передпілля, а в деяких випадках — прорвано найбільш міцну першу лінію оборони супротивника на мелітопольському і бердянському напрямках, де звільнені села Роботіно, Старомайорське і Урожайне. Наразі українські війська розширюють смуги проривів в районах цих сіл для того, щоб запобігти ворожих флангових ударів. Після цього далі триватиме рух вперед на південь. І вже незабаром під наше вогневе ураження потраплять автотраса та залізниця, що з’єднують Ростовську область Росії із Кримом.

Захоплені також плацдарми на лівому березі Дніпра у Херсонській області. Вони незначні і сил там небагато. Але проблеми у супротивника все ж виникли. Крім того, з’явилася можливість висадити більш потужні десанти. Нам це вдається краще, аніж росіянам, про що свідчить набутий попередній досвід.

Водночас українські війська успішно протидіють наступу переважаючих військ агресора на куп’янському, лиманському, мар’їнському та авдіївському напрямках. Всі намагання росіян прорвати українську оборону безуспішні. Їм вдалося лише розширити «сіру» зону. Однак вони не полишають своїх намірів пробитися до лівого берега річки Оскол, щоб закріпитися на ньому, і, якщо вдасться, заволодіти м. Куп’янськ, як важливим транспортним вузлом. Також ворог не полишає спроби вийти на західні кордони Донецької та Луганської областей чи, принаймні, відтиснути українські війська від м. Донецьк. Саме це і є головною метою наступальних дій російських військ на вищезгаданих напрямках.

На інших ділянках фронту Росія силкується стримати наступ українських військ, в тому числі за допомогою локальних контратак. При цьому головні зусилля російських загарбників спрямовуються на утримання у своїх руках м. Бахмут та недопущення прориву українських військ на півдні Запорізької і Херсонської областей та ліквідації сухопутного коридору з Росії до Криму. Але, на все це у неї вже не вистачає сил. Як ми бачимо, російське військове командування перекидає військові підрозділи з однієї на іншу ділянку фронту. Подібна практика жодним чином не дає змоги вирішувати проблеми з нестачі резервів, бо намагання таким чином посилити оборону російських військ на нашому півдні, як наслідок, послаблюють її на сході України. Зокрема, в першій половині вересня 2023 року Росія перекинула частину своїх сил від Бахмута під Роботіно та Старомайорське на основні напрямки наступу українських військ у Запорізькій області. Цим відразу же скористались наші війська, яким вдалося просунутись на півдні від Бахмута.

За таких умов в екстреному порядку збираються резерви в середині Росії та доправляються на фронт. Так, з Далекого Сходу на куп’янський напрямок терміново переміщується нова 25-та армія, яка ще не отримала необхідної підготовки. Разом з тим це зовсім не означає посилення угруповання ЗС РФ на сході Харківської області України. Звідти на південь Запорізької області планується передислокувати 41-шу армію, у якої є бойовий досвід, хоча й вона зазнала відчутних втрат. Відтак, на куп’янському напрямку Росія безсумнівно не матиме успіху.

Єдина можливість для Росії хоч якось покращити ситуацію на свою користь — збільшити призов до війська. Керівництво Російської Федерації поки що заперечує такі наміри, тобто, проведення нової хвилі мобілізації. Лише стверджує, що продовжує плановий набір добровольців на контрактну службу. Загалом, до кінця поточного року передбачається набрати 320 тис. контрактників. Але, навіть така кількість нових військовослужбовців, по суті, дасть змогу лише компенсувати бойові втрати. Тому нова хвиля мобілізації, в тому чи іншому вигляді, фактично неминуча. І це вже відбувається, зокрема, у спосіб:

• примушення солдат строкової служби укласти контракт;
• відправки на фронт правоохоронців, яких змінюють особами з нових наборів;
• переведення у діючу армію солдатів різноманітних напіврегулярних територіальних формувань;
• добровільно-примусового призову ув’язнених у виправних колоніях тощо.

В той же час, у випадку відчутних невдач на фронті, Москва може зважитися і на оголошення нової хвилі мобілізації, в тому числі загального характеру. Щоправда, провести її буде зовсім непросто, що визнається і керівництвом РФ. Так, більшість із тих, хто з тієї, чи іншої причини свідомо погоджувався воювати проти України, вже давно на фронті і переважно там загинули. За твердженнями міністра оборони РФ С. Шойгу, які повторив В. Путін, зараз на контрактну службу щоденно призивається 1,5 тис. добровольців. Але все, що промовляють і російські пропагандисти, і представники правлячої державної верхівки, — відверта брехня, що стосується і так званих добровольців. Для підтвердження такого висновку досить лише ознайомитися зі змістом російських регіональних ЗМІ. Так, раз на місяць обласний військкомат у м. Брянськ доправляє до навчальних підрозділів групу добровольців, які пішли на контрактну службу. Їх проводжають в урочистій обстановці за участю губернатора регіону, а сама подія широко висвітлюється у мас-медіа. Судячи з фото, у групі нових контрактників не більше п’ятнадцяти осіб. І це на все місто разом з областю! А ще у минулому році таких осіб було щоразу не менше трьох-чотирьох десятків.

Призов до армії у різних формах вже призвів до дефіциту робочої сили в Росії. Не вистачає водіїв, будівельників, робітників всіх основних спеціальностей на промислових підприємствах та працівників сільського господарства, насамперед трактористів. Триваючий набір на військову службу обумовлює подальше ускладнення зазначеної проблеми, а у випадку оголошення загальної мобілізації вона може стати справжньою катастрофою, бо зупиниться робота російської економіки.

Кремль та органи місцевої влади намагаються дати собі раду з такою ситуацією шляхом цілеспрямованого запрошення на роботу до Росії мігрантів із країн Центральної Азії. Саме вони і заміщають призваних до армії росіян. Новоприбулим дають російське громадянство та звільняють, принаймні тимчасово, від військової служби. Вони користуються всіма тими правами, що і корінне російське населення, залишаючись в Росії на постійне проживання.

Така витівка дійсно дає змогу формувати потужний мобілізаційний резерв за рахунок росіян, яких на робочих місцях можуть замінювати мігранти. Все вищесказане цілком задовольняє керівництво РФ як в центрі, так і на місцях. Але ж з вихідцями з Центральної Азії з’являється і ціла низка суттєвих загроз для стабільності в Росії. Це і поширення ісламського екстремізму, і розповсюдження наркотиків, і конфлікти з місцевим населенням на міжнаціональній і міжрелігійній основі тощо.

Тим не менш, громадян на військову службу Росія все ж може набрати, причому у досить великій кількості. Та це ще зовсім не вирішує питання компенсації втрат та нарощування бойового потенціалу російської армії. Необхідна додаткова кількість зброї та військової техніки, одягу, взуття і амуніції, продуктів харчування, медикаментів тощо. А їх в достатній кількості немає, що визнав навіть міністр оборони РФ. За словами С. Шойгу, з початку «спеціальної військової операції» в Україні виробництво військової продукції в Росії зросло у сім разів. До кінця поточного року такий показник планують збільшити ще вдвічі, зокрема, відновити випуск танків та артилерійських систем. Та навіть за заявленими планами кількість танків, які вироблятимуться потягом місяця, буде меншою, ніж та, що знищується на фронті. А тому, за різними оцінками, до весни наступного року сучасних танків у Росії вже не залишиться.

Важливо, що з кожним призовом чи хвилею мобілізації якість армійського контингенту щораз погіршується. Це — об’єктивний факт, оскільки фізично здорові та придатні до служби забиралися до армії першочергово. А зараз настала черга тих, хто залишився. Ну і, зрозуміло, в’язнів, яких використовують в боях в якості «гарматного м’яса». Що саме і виконувала ПВК «Вагнер» у Бахмуті, а зараз продовжує робити російське військове командування.

Отже, ані додатковий набір контрактників, ані навіть загальна мобілізація не допоможуть Росії радикально вплинути на хід війни. Звичайно, вона матиме можливість продовжувати її ще деякий час, однак все одно втрачатиме свої позиції. Так чи інакше, але вже у найближчій перспективі черговою відчутною перемогою українських військ може стати ліквідація або, принаймні, порушення роботи сухопутного коридору із Росії до Криму.